Чому в дитини зникає інтерес до школи.

 
  Кожна дитина, за рідкісним винятком, хоче стати школярем. Алє минає час, і інтерес до навчання зникає. У чому полягають причини такої зміни ставлення дитини до навчання?

По-перше, необхідно зрозуміти, чим був викликаний інтерес дитини до школи. Спочатку це переважно зовнішні моменти шкільного життя — шкільна сумка, зошити, нові друзі, вчителі. Не всі діти готові до навчального співробітництва. Не всі можуть зосередитися й уважно, не відволікаючись, слухати вчителя, деякі діти й п’яти хвилин пе можуть усидіти на місці. Причини такої неуважності можуть бути різними: це й особливості вищої нервової діяльності, і швидке виснаження, і стомлюваність через погане здоров’я, і психологічна неготовність.
 Як ми вже зазначали, недостатня психологічна готовність призводить до невдач, дитина починає сприймати навчання як надмірне навантаження. Вона старанно виконує всі вказівки вчителя, а в неї все одно виходить погано, і замість очікуваної похвали дитина отримує постійні зауваження. Не дивно, що все це швидко набридає дитині і вона втрачає інтерес до школи. Якщо в дитини все виходить, якщо батьки й учитель часто хвалять її, то навчання для неї буде пов’язане з відчуттям успіху, а успіх — важливе джерело позитивного ставлення до будь-якої справи, тому що завдяки успіху людина стверджується у власних очах і очах інших значущих людей, зростає її компетентність,— і в результаті діяльність, яка дитині вдається, викликає значний інтерес.


Батькам необхідно прищеплювати дитині поважне ставлення до навчання, підкреслювати його значення для всіх членів родини. Неодмінно варто внести частку оптимізму, що передається у впевненості батьків в успішному майбутньому навчанні, старанності й самостійності дитини. Уже в дошкільному віці необхідно виховувати відповідальне ставлення до обов’язків; звертати увагу на будь-які досягнення дитини, радіти за дитину, а помилки виправляти разом, і в жодному разі не лякати майбутніми невдачами.

Дорослим важливо пояснювати дитині значення навчання, щоб вона розуміла його необхідність, а також прищеплювати інтерес до пізнання нового, невідомого, тому що пізнавальний інтерес (або, як вважають психологи, внутрішня мотивація) спрямований на саму сутність навчання. Якщо в дитини не відбувається зрушення інтересу із зовнішніх атрибутів навчальної діяльності на пізнавальний мотив, то зусилля, що спрямовані на опанування навчальних навичок, стають для дитини стомлюючими і нудними, втрачають в її очах сенс. Усе це призводить до несумлінного навчання, труднощів і, як наслідок,— до невдач. У такий спосіб школа стає психотравмуючим фактором.

Психологи встановили, що серед складних підлітків 48,7% у семирічному віці не хотіли йти до школи; 25,3% байдуже ставилися до навчання в школі, лише у 20,2% було зафіксоване бажання вчитися, але їх привертав зовнішній, формальний бік шкільних занять.

Батькам необхідно знати про деякі фактори,, які тимчасово ускладнюють навчальну діяльність першокласників у зв’язку з їхньою соціальною ситуацією, що змінилася, і змістом життя. Вступ до школи — переламний момент у житті будь-якої дитини.

Психологічне напруження, що виникає в першокласників, які вперше переступили поріг школи, є реакцією на незвичні умови: діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка, а також від мами й бабусі; у дитини виникають переживання щодо однокласників — чи зможе вона вчитися як усі, чи товаришуватимуть із нею, чи не скривдять.

Психологічне напруження підсилюється напруженням фізичним: новий режим життя потребує від дитини підвищеної працездатності (порівняно з дитячим садочком); у школі потрібно уважно слухати вчителя, не ледарювати на уроках, уміти підпорядковуватися правилам і розкладу.

Деякі першокласники болісно реагують на зміни в умовах життя: у них порушуються сон і апетит, знижується працездатність і навчальна активність, зменшуються вага, з’являються скарги на стомлюваність, головний біль, млявість, відзначається розгальмування, розлад роботи шлунково-кишкового тракту, підвищення тиску. Усе це виливає на інтерес дитини до школи та навчання.

Фізичне й психічне самопочуття дитини стабілізується через півтора-два місяці перебування в школі, але це відбувається за умови, якщо дорослі зважають на новий стан дитини й діють із огляду на її вікові особливості.

Перед вступом до школи бажано переглянути додаткові навантаження дитини й уявити, як вони вписуються в розпорядок дня першокласника. Хоча зміна соціальної позиції дитини і не означає скасування всіх її захоплень та зміну звичок, але з деякими доведеться попрощатися. Для того щоб устигати зробити все, знадобиться чіткий розпорядок дня, більш продуманий відпочинок дитини.

Необхідно також обов’язково враховувати особливості дитини й можливості родини.

І все-таки нерідко дитина залишається перевантаженою: налаштування батьків на те, що головне — зайняти дитину, щоб вона не тинялася без діла, гонитва за престижними захопленнями призводять до того, що різко скорочується час, необхідний дитині для спілкування, ігри, спільних із дорослим справ.

Заповіді  для  мами  і  тата
майбутнього  першокласника

1. Починайте  „забувати”  про  те,  що  ваша  дитина  маленька.  Давайте  її посильну  роботу  вдома,  визначте  коло  її  обов’язків.  Зробіть  це  ніжно, з довірою: „Який  ти  в  нас  уже  великий, ми  навіть  можемо  довірити  тобі  помити  посуд”. Не  робіть  з  дитини  лише  споживача,  нехай  вона  буде  рівноправним  членом  сім’ї  зі  своїми  правами  і  обов’язками.
2. Визначте загальні  інтереси  дитини.  Це  можуть  бути  як  пізнавальні  інтереси (улюблені  мультфільми,  казки, ігри),  так  і  життєві  (обговорення  сімейних  проблем).  Дозвольте  дитині  малювати,  розфарбовувати,   вирізати,  наклеювати,  ліпити, конструювати,  це  допоможе  у  підготовці  її  руки  до  письма  і  в  розвитку  творчих  здібностей.
3 Залучайте дитину  до  економічних  проблем  родини. Поступово  привчайте  порівнювати  ціни,  орієнтуватися  в  сімейному  бюджеті (наприклад,  дайте  гроші  на  хліб  і  на  морозиво,  коментуючи  суму на  той чи  інший  продукт). Привчайте  до  самообслуговування  і  формуйте  трудові  навички  й  любов  до  праці.
4. Не  лайте,  а  тим  більше – не  ображайте  дитину  в  присутності  сторонніх.  Поважайте  почуття  й  думки  дитини.  На  скарги  з  боку  навколишніх,  навіть  учителя  або  вихователя,  відповідайте:  „Спасибі,  ми  обов’язково  поговоримо  на  цю  тему”.
5. Навчіть  дитину  ділитися  своїми  проблемами.  Обговорюйте  з  ними  конфліктні  ситуації,  що  виникли  з  однолітками  і  дорослими, як  вони  вирішувалися.  Щиро  цікавтеся  її  думкою,  тільки  так  ви  зможете  сформувати  в  неї  правильну  життєву  позицію.
6. Постійно  говоріть з дитиною. Розвиток  мовлення  - запорука  гарного  навчання.  Розпитуйте  її  про  події  дня,  що  було  цікавим,  що  найбільше  сподобалося. При  цьому  слухайте  уважно  її відповіді,  уточнюйте,  ставте  запитання,  щоб  дитина  почувала,  що  це  вам  цікаво. Як  можна  більше  читайте  їй  і  привчайте  переказувати  прочитане.
7. Не  залишайте  без  відповіді  жодне  запитання  дитини.  Тільки  в  такому  випадку   її  пізнавальний  інтерес  ніколи  не  згасне.
8. Намагайтеся  хоч  іноді  дивитися  на  світ  очима  вашої  дитини.  Адже  бачити  світ  очима  іншого  -  основа  для  взаєморозуміння.
9. Не  скупіться  на  похвалу  дитини (навіть  авансом).  Хваліть  словом,  усмішкою,  ласкою  і  ніжністю.  На  скарги  про  те,  що  щось  не  виходить,  запевняйте: „У  тебе  обов’язково  вийде,  спробуймо  разом,  або  спробуй  ще  раз”.  Формуйте  високий  рівень  домагань.  І  самі  вірте,  що  ваша  дитина  може  все,  їй  потрібно  лише  допомогти.
10. Не  будуйте  ваші  взаємини  з  дитиною  на  заборонах.  Погодьтеся,  що  вони  не  завжди  розумні.  Завжди  пояснюйте  дитині  причини  ваших  вимог,  якщо  можливо,  запропонуйте  альтернативу.  Повага  до  дитини  зараз – фундамент  шановливого  ставлення  до  вас  тепер  і  в  майбутньому.